Андрушківська громада
Попільнянський район, Житомирська область

Історія села Андрушки

Багате історичне минуле села Андрушки Попільнянського району. З незапам’ятних часів дійшли згадки і про татарську неволю і про напади турецьких загарбників, і про мужню боротьбу предків за рідну землю. Легендою повита давня історія села.

Стоять Андрушки коло знаменитого Гетьманського шляху, що йде з Білої Церкви через Сквиру і Паволоч на Вчорайше і Бердичів . Чимало згадок залишилося тут про селянські і козацькі повстання, про визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр.

Назва села, за переказами, походить від прізвища сотника колишнього козацького полку Андрущука. Полк, що визначився під час  визвольної війни, стояв у Паволочі за десять верст від Андрушок. Є і інші відомості про походження назви ,та важливо, що народна уява зв'язує її з боротьбою предків за волю.

Перша документальна згадка про існування села від­носиться до 1683 року. Наприкінці XVIII століття Андрушки належали поміщику К. Вележинському. В 1790 році село у нього купив дворянин Ржешинський. На початку 1800-х років у Андрушках працювали два млина, в центрі села стояла дерев'яна церква, проживав 441 мешканець (241 чоловік і 200 жінок).

Невдовзі 1827 р. село переходить у власність поміщи­ка Діонісія Прушинського. Надмірна жадібність нового вла­сника Андрушок стала причиною загострення стосунків між ним і місцевим священиком Я. Прибиткевичем. Поміщик захопив церковні землі - про це відомо зі скарги Я. Прибиткевича. У відповідь Д. Прушинський подав скаргу на свя­щеника, який нібито незаконно обрав церковного старосту, хоча з цією кандидатурою не погоджувалися прихожани.

1829 року рі­шенням Сквирської повітової дворянської опіки маєтки по­міщика Діонісія Прушинського в Андрушках і Макарівці були взяті під опіку. Че­рез рік Д. Прушинський помер. І вже на початку 1830х років новою власницею Анд­рушок стає графиня А. Потоцька, дочка Прушинських. 1840го року на маєток графині А. Потоцької в Андрушках губернське правління наклало заборону за борги помі­щиці.

1840 року у селі було відремонтовано стару дерев’я­ну церкву, але через те, що вона вже не могла вмістити прихожан, кількість яких значно зросла за останні десяти­ліття, 1849 року розпочинається спорудження нового ка­м’яного храму. З початку 1850х село належало другим поміщикам, подружжям Бентковських. В Андрушках працював виноку­рний завод, два водяних і чотири вітряних млини.

У 1850 році у селі проживало 682 мешканця, налічувалось 90 дворів. 1859 року 1 грудня в Андрушках почала діяти школа для селянських дітей.

1860 року брати М.Ф. і Л.Ф. Попови - купці, які взяли в оренду Андрушки, збудували тут цукровий завод. Не­вдовзі почав діяти і пивзавод, цегельня. На початку 1860х років поміщик А.А. Бентковський помер і Андрушки пере­ходять як спадщина його племіннику Леону Бентковському. Але той майже одразу, в 1866 році, продає цей спадок братам Поповим.

1869 вирішено будувати в селі нову церкву. Але узгодження багатьох питань, пов'язаних з цим, затягнулися аж  до 1890 року. На той час у селі налічувалось 1300 жителів, 110 дворів.

Наприкінці 1890х років Андрушки переходять у власність полковнику В.І. Баскакову. Селяни Андрушок в 1906 році дуже незадоволено поставилися до прокладання телефонної лі­нії через їхні землі. Селяни почали викопувати, валити сто­впи телефонної мережі. У відповідь В. Баскаков викликав поліцію, 30 листопада селяни виявили опір їм, відбулось кі­лька жорстких сутичок, поліції все-таки вдалося придуши­ти виступ. Але наступного 1907 року подібні виступи від­булися знову.

У цей час у селі продовжував діяти цукровий завод, власником якого вважалась Ольга Баскакова. Директором підприємства був В.В. Штеман, його помічником - Є.Є. Козлов, механіком - П.М. Яковлєв, хіміком О.В. Пеханик. Б.І. Баскаков був директором-розпорядником. Працювало тоді на заводі 670 робітників. У рік вироблялося продукції на 801 тисячу карбованців (223 тисячі пудів цукру і 55 ти­сяч пудів патоки). Невдовзі новим власником заводу став М.А. Терещенко. В 1914 році директором заводу був Мечислав Вітлиннський, бухгалтером Ян Ягодзинський, дире­ктором-розпорядником залишився В.І. Баскаков. Андрушківський цукрозавод був об'єднаний в одну фірму з Андрушівським заводом. У роки першої світової війни на заводі працювали робітники - військополонені. Війна зумо­вила погіршення життя більшості населення, яке мусило винести цей тягар на своїх плечах. У цей час зростає політична активність мас, які виступають за припинення військових дій, селяни вдаються до самовільного рубання лісу, робітники Андрушківського цукрозаводу страйкують.

Падіння царської влади та створення в Україні Центра­льної Ради населення Андрушок сприйняло з радістю і на­дією. Але невдовзі Центральна Рада була розпущена, так і не задовольнивши прагнень селян щодо землі.

Нова гетьманська влада була антиселянською за сво­єю суттю і закономірно набирає сили антигетьманський рух, у якому брали участь і мешканці Андрушок у серпні 1918 року. Директорія теж, на жаль, не змогла налагодити через ряд відомих причин і помилок нормальне, стабільне життя. Невдачею завершився і спільний українсько-польський виступ 1920 року проти більшовицьких військ. Чимало жителів Андрушок, як і інших сіл, допомагали вій­ську УНР продуктами, кіньми.

1930 року у селі було створено колгосп "Нове життя". Була завезена нова сільськогосподарська техніка, трактори та інше обладнання для обробітку землі. В колгоспі вирощували зернові та овочеві культури, цукровий буряк та інше.

Село не оминула загальна трагедія українського народу - голодомор 1932-1933 років і безпідставні репресії. Але як прийшла біда - напад фашистської Німеччини, всі стали на захист рідної землі. Уславили своїм самовідданим героїз­мом Андрушки уродженці села Герої Радянського Союзу М.Ф. Закутенко, генерал-майор авіації А.Н. Вітрук (він окрім того, Народний Герой Югославії), Ю.М. Личко, під­полковник, нагороджений орденом Олександра Невського.

Як і всьому українському народу, мешканцям Андру­шок довелося докласти немало зусиль, щоб відновити зруй­новане у роки війни господарство. Головним підприємст­вом залишився цукровий завод. 1944 він виробив лише 22 тисячі центнерів цукру, але вже швидко було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

На сьогодні Андрушки є центром Андрушківської територіальної громади. В селі діють потужні приватні компанії – тваринницькі, рослинницькі, виробничі підрозділи агрохолдінгу Сігнет, підприємства різноманітного торгівельного напрямку, приватні заклади громадського харчування та стоматологічні кабінети. Мешканців села обслуговують лікарська амбулаторія, аптека, діє комунальне підприємство, бібліотека, Будинок культури. В селі є загальноосвітня школа I-III ст., спортивний майданчик, обладнана зона загального відпочинку.