Безбар'єрність

Керування автівкою у наші дні є одним з ключових елементів самостійності та мобільності, зокрема для ветеранів й ветеранок з інвалідністю. Вони мають можливість безоплатно навчатися водінню на спеціально обладнаних автомобілях, адже витрати на навчання покриває Міністерство у справах ветеранів України.

У січні стартувала нова програма Мінветеранів для ветеранів й ветеранoк з інвалідністю, за якою держава відшкодовуватиме їм витрати на переобладнання власного авто під особисті потреби.

Слово може підтримати, надихнути й дати відчуття прийняття. А може й образити або знецінити. Саме тому мова не є дрібницею чи формальністю. Вона формує наше ставлення одне до одного й визначає, наскільки безпечним і відкритим є суспільний простір для кожної людини. Говорити правильно — означає говорити з повагою.

Безбар’єрність – це коли ти можеш навчатися в будь-якому віці, працювати, пересуватися. Можеш отримувати інформацію та послуги, бути частиною громади, реалізуватися.

Сьогодні, 03 грудня, у Міжнародний день осіб з інвалідністю в одному з відділень ПриватБанку в Житомирі відбувся гендерний аудит доступності. Його провели за ініціативи Представниці Урядової уповноваженої з прав осіб з інвалідністю в Житомирській обласній військовій адміністрації Нелі Ковалюк та за участі представників громадської організації людей з інвалідністю «Молодь. Жінка. Сім’я».

Люди старшого віку та люди з інвалідністю мають жити не в ізоляції, а в умовах, де є турбота, безпека та спільнота. Саме для цього Мінсоцполітики впроваджує послугу підтриманого проживання — новий формат, який дає можливість жити у звичайній оселі, отримувати необхідну допомогу й залишатися частиною громади. Це один із ключових проєктів реалізації Національної стратегії безбар’єрності на 2025–2026 роки.

Під час комунікації з людьми, які мають порушення зору, на першому місці має бути повага до неї, а не акцент на особливостях здоров’я. Коли спілкування коректне, позбавлене упереджень та побудоване на повазі й делікатності, воно стає природним і безбар’єрним.

Служба одного з батьків у зоні бойових дій — це величезне випробування, яке створює реальні, хоча й невидимі, бар'єри у спілкуванні з дитиною. Фізична відстань, постійна небезпека та непередбачуваність зв'язку можуть викликати у дитини тривогу, страх, гнів і відчуття покинутості. Однак, використовуючи свідомі підходи та ефективні інструменти, ці перешкоди можна подолати, перетворивши відстань на міст підтримки та любові.