Андрушківська громада
Попільнянський район, Житомирська область

Історія села Макарівка

Щоб розуміти сучасне, слід знати минуле

Історія села Макарівки , як і багатьох інших населених пунктів Житомирщини, губиться в глибині віків. «Село Макарівка назване іменем козака Макара, який на початку ХVII століття поселився тут жити із сімома синами», (газета «Перемога» від 21.11.91  В.Корнійчук  - вчитель Строківської середньої школи).

В офіційних документах село Макарівка згадується з 1700 року. У своїх записах І.Л.Похілевич «Оповідь про заселені місцевості Київської губернії» пише,  що село Макарівка розмістилося на річці Паволочка в шести верстах на захід Андрушок, яке належало Антону Гнатовичу Прушинському, який проживав у маєтку своєї жінки Старокостянтинівського повіту, в селі Скурилівці з 450 душ.

Тривожний був період заснування села. Частина території України (Південне Придніпров'я, Поділля) весь час терпіли жорстокі знущання від безперервних спустошливих татарських вторгнень, що знищували населення і руйнували господарство.

Перші поселенці вибирали місцевість для заселення, яка б була захищена від раптового  нападу татар природними( рельєфними) умовами. Тому і поселилися на горі, у віковому лісі, де зручно будувати землянки для житла, біля Чорненького яру, в якому простелилася недоступна трясовина. Вона була непрохідна для вершників і тягнулася далі, через Руду, на захід. Зі сходу і півночі місцевість захищалася могутніми лісам.

Поселенці, що жили в лісі, одержали прізвище Лисюки. Лисюк означало:  людина, що живе в лісі. Навіть на початку ХХ століття на цій горі жило три сім’ї Лисюків, нащадків перших поселенців. На високому місці в полі, біля села, були насипані сторожеві козацькі могили, з їхньою  допомогою передавалися звістки про наближення ворожих військ. Тепер ці могили розорані, але ще й зараз видно їхні насипи в полі.

На початку заснування Макарівки в пана було багато родючої землі, а людей зовсім мало. Тому пан купував людей на Волині, привозив їх у село і наділяв їм садиби для  поселення. Жителів села обслуговували сільські кустарі: теслярі, бондарі, ковалі, кравці та швеці. Вони виробляли домоткане полотно, килими. У Макарівці діяла одна православна церква, яка з дзвіницею стояла над ставком. У фруктовому саду проти церкви стояла школа, в якій дітей навчали грамоті вчитель і піп.

Біля Макарівського роздоріжжя стояла корчма єврея Берко, тут і жила його сім’я. В ній завжди були подорожні люди, що стомлено тягнулися кінними і воловими підводами з далеких країв і міст: Житомира, Бердичева, Любара та інших, а з другої сторони - із Сквири,  Білої Церкви, Фастова.

У 1860 році між селами Андрушки і Макарівкою, на Андрушківській землі, біля річки, був побудований бурякоцукровий завод, що знаходився в трьох кілометрах від Макарівки.

З тих пір жителі Макарівки кожний сезон цукроваріння ходили на роботу в цукроварню,  а частина з них стала штатними робітниками. Життя двох сіл було схоже між собою. Село Макарівка весь час розширювалося і набирало неповторної краси. Цьому сприяло розпочате будівництво Південно - Західної залізниці, що проходила в 10и кілометрах від села, та цукрове виробництво в Андрушках.

У липні 1914 року почалася перша світова війна. Макарівські чоловіки мобілізувалися на війну.  Вдома не було кому працювати біля землі і в господарстві, яке з кожним роком занепадало. Назрівали  селянські виступи. У село  доходили вісті про події, що відбувалися в Петербурзі. З настороженою цікавістю жителі зустрічали вість про скинення царя. Долетіла і звістка про революцію 1917 року.

Наступив буремний і важкий 1918 рік. У  Макарівці встановлено Радянську владу. До села з першої світової повернулися солдати. Серед них було багато тих, що призвані на службу ще хлопцями.

В цей час влада переходила з рук в руки. Радянська влада змінялась німецькими завойовниками, на місце котрих приходило військо Петлюри, а потім знов верталася Радянська влада.

У 1922 році замість ревкому в селі вибрали сільську раду, яка розташувалася в хаті дьяка, що стояла над ставком біля церкви. Через дорогу від ставка, посеред села розмістився великий громадський будинок, в якому знаходився сільський клуб, хата-читальня та крамниця. Біля нього стояла трибуна. Тут висів невеликій дзвін, щоб скликати людей на сільський сход.

Підступний напад фашистської Німеччини перервав мирне життя макарівців, зруйнував плани на майбутнє. 14 липня 1941 року загарбники увірвалися в Попільню. Почалися довгі роки окупації. У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брали участь понад 300 жителів села Макарівки, з них 169 не повернулися до дому, 137 воїнів нагороджено орденами та медалями. В центрі с. Макарівка встановлено пам’ятник загиблим воїнам – визволителям та 3 мармурових плити, на яких викарбувані імена односельців, які віддалі свої життя за Батьківщину.

В селі є 9-тирічна школа, де 25 учителів навчають 289 учнів, клуб на 350 місць, бібліотека з фондом 14500 книжок, фельдшерсько – акушерський пункт. Також є три мальовничих ставки, в яких водиться різноманітна риба. В центрі села є площа з торгівельним майданчиком і магазинами. Село з центром району зв’язує дорога міжрайонного значення Ружин – Попільня. В Макарівці будується нова церква. Також є дитячий садок на 50 місць. Село повністю газифіковане  та електрифіковане.